Так уже складається, що спонтанні незаплановані поїздки завжди минають легко і міцно засідають у пам’яті на все міжсезоння. А коли такі вилазки трапляються в нове для вас місце, напевно вони займуть топові позиції в рейтингу ваших зимових пригод. Так сталося в мене з Цугшпітце.
Випадково я потрапив до складу команди «Activ-Sport», яка стартувала в найдовшому гіганті у світі Gardenissima. Прилетіли ми до Мюнхена (Німеччина) і по дорозі нашого прямування, щоб розкататися перед серйозним стартом, випадково обрали новий для себе курорт Гарміш-Партенкірхен (нім. Garmisch-Partenkirchen). Гарміш-Партенкірхен знаходиться в найкрасивішій долині і оточений гірськими масивами баварських Альп. У безпосередній близькості розташована найвища точка Німеччини — гора Цугшпітце. Через місто протікає річка Льойзах (притока Ізару, басейн Дунаю). Саме місто Гарміш-Партенкірхен було засноване в 1935 році, напередодні Олімпійських ігор 1936 року, шляхом злиття двох старовинних поселень — Гарміша і Партенкірхена. У 1936 році тут пройшли IV зимові Олімпійські ігри. Щойно ми потрапили до Гарміша, я почав відчувати незрозуміле відчуття ейфорії. Новий для мене курорт, приголомшливі краєвиди, весняне сонце, неспішна атмосфера містечка, смачнюща кава в якомусь затишному кафе так запаморочили мені голову, що в цьому стані я почав сувати ліву ногу в правий черевик.
Кілька кілометрів містечком — і ми біля озера неописуваної краси і нижньої станції канатної дороги, яка й піднімає всіх (лижників і просто туристів) на найвищу вершину Німеччини — Цугшпітце (2962 м н. р. м.). З боку Німеччини на вершину також можна потрапити поїздом Баварського Цугшпітцбана, лінія якого була побудована ще в 1928 році. А з боку Австрії — канатною дорогою Тірольського Цугшпіцбана. Від долини на вершину ведуть ще дві канатні дороги. Щоб потрапити безпосередньо в саму зону катання, після підйому на пік треба приспуститися на проміжній гондолі, хоча напевно, для відчайдушних фрирайдерів знайдеться пара маршрутів і без гондоли. Ця гондола — останнє місце, де ми застосували наші скі-паси. Далі — катайся без жодних турнікетів…
Зона катання на Цугшпітце доволі обширна, попри дату в календарі — 5 квітня. Переважають червоні і сині траси, але хто дивитиметься на колір трас у такий чудовий день. Перед майбутнім гірськолижним шестикілометровим марафоном Gardenissima ми планували не укататися — не вийшло. Чи то квітневе сонце, чи то ідеально вилизані схили з доволі цікавим рельєфом, чи то саме те відчуття ейфорії — ну ніяк не давали зупинитися.
«Ще разочок тією трасою», «ще разочок під тим бугелем», — і так тривало, доки здоровий глузд не взяв гору над емоціями. Кафе, якийсь німецький супчик і незабутній спуск на гондолі вниз. Не звикли ми спускатися на гондолі вниз, але той неперевершений пейзаж не залишив байдужими і нас.
Закохуємося ми з вами в гірськолижні зони катання, вочевидь, не лише виходячи з їхнього кілометражу і якості підготовки трас, смачних страв у кафе і краєвидів із тих кафе, якості готелів і зручності підйомників. На мою думку, закохуємося ми через атмосферу, яку самі й створюємо.
Щиро бажаю вам, колеги гірськолижники, створювати собі правильну атмосферу, а такі чудові курорти, як Гарміш-Партенкірхен, нам з вами лише в цьому допоможуть!
