У серії матеріалів, де ми представляємо найзахопливіші й найскладніші траси швидкісного спуску у світі, другим йде швейцарський Венген. Мальовниче містечко лежить у регіоні Бернський Оберланд (Berner Oberland) біля підніжжя найкрасивішого масиву трьох потужних гір: Мьонх (Mönch), Айгер (Eiger) і Юнгфрауйох (Jungfraujoch). Пейзажі, що справді захоплюють подих! З висоти 2970 метрів над рівнем моря з ресторану на вершині Пікс Хорія (Piz Horia), де свого часу розгорталася дія однієї з епопей Джеймса Бонда, масив Юнгфрау (Jungfrau) з величезною вертикальною стіною Айгера настільки близький, що, здається, його можна дістати рукою. Одна з вершин вражаючого масиву особливо добре відома в усьому світі. Адже саме на схилах гори Лауберхорн (Lauberhorn) уже понад 75 років щороку проходить найдовший швидкісний спуск Кубка світу з гірськолижного спорту — 4455 метрів дистанції від старту до фінішу. 
Притулені в долині містечка Венген, Мюррен, Лаутербруннен по праву вважаються колискою зимових видів спорту на території кантону Берн. Саме тут розгортав свою діяльність англійський джентльмен Арнольд Ланн, визнаний батько слалому. У 1924 році Ланн заснував у Мюррені лижний клуб, метою якого було, між іншим, перехід місцевих інструкторів із техніки телемарк на альпійську. Так-так, шановні панове, англійці вчили швейцарців їздити на лижах, і це було ще зовсім нещодавно. Мало того! У Франції було так само: перші французькі змагання були проведені англійцями. У 1927 році на трасі Лауберхорна, дуже схожій на нинішню, газета Sunday Times провела «No Fall Cup» — «Кубок спуску без падінь». Із сорока семи учасників без проблем до фінішу дісталося лише тринадцять. Нарешті, 1 лютого 1930 року відбувся перший заїзд швидкісного спуску на Лауберхорні. Переможець змагання Ернст Ертш (Ernst Jertsch), що отримав високу нагороду в 500 франків, так полюбив цю трасу, що протягом наступних 40 років — аж до 1970 року, очолював оргкомітет чергових змагань. Як і будь-який із «класичних» спусків, траса Лауберхорна має свої ключові й особливі місця. Проїдемо? Підйом на гору доволі незвичайний, оскільки сам підйом, а точніше 40-хвилинна подорож вагончиком залізниці Юнгфраубан, для багатьох спортсменів уже психологічний стрес. За традицією, стартуючі на спуску в Лауберхорні не мають жодних спеціальних привілеїв. Учасники піднімаються в закритих пасажирських вагонах, а їхнє спорядження — на спеціальних платформах. Немає нічого болючішого за злість, що охоплює спортсменів, коли туристи, що їдуть поруч, жбурляють своє спорядження на їхні ідеально підготовлені лижі. Цілих 40 хвилин найкращі спортсмени світу змушені терпіти відверту цікавість пасажирів, або вдавати, що сплять — якщо пощастило зайняти сидяче місце. 
Старт. Розташований на висоті 2315 метрів над рівнем моря старт спуску Лауберхорна не схожий на жоден інший. Панорама настільки заворожує, що в не надто досвідчених спортсменів виникають проблеми з концентрацією. Суворі вертикальні стіни масиву Юнгфрау, що лежить по інший бік долини, породжують шанобливість і ніби застерігають про майбутні труднощі траси. Незвичайне місце! Russisprung — політ Руссі. Перша серйозна перешкода на трасі — в долині. Штучно насипаний поріг з’явився нещодавно, коли колись найкращий швейцарський спортсмен Бернар Руссі виконував ефектні стрибки для репортажу, згодом опублікованого в журналі Sport Aktiv. Ідея штучної рампи, що пожвавлює малоцікавий початок траси, так сподобалася організаторам, що вони вирішили включити її до постійної програми. Технічна проблема стрибка — невеликий простір для приземлення. Тому «обробити» поріг треба ідеально: щоб не пролетіти надто далеко і не приземлитися на пласку ділянку. Traversenschuss. Начебто нічого особливого. Відрізок траси з двома наступними один за одним перепадами схилу (так звана хвиля) і доволі крутим поворотом ліворуч. Однак ухил настільки великий, що протягом 5 секунд з моменту в’їзду на траверс швидкість зростає зі 100 до 130 км/год. При такій швидкості треба правильно обробити ногами нерівності рельєфу і плавно пройти поворот. 
Hundschopf. Найвідоміша й неймовірно вузька ділянка траси спуску. Спортсмени мають обирати між оптимальною за часом, але небезпечнішою траєкторією, що проходить в лякаючій близькості від сіток безпеки праворуч, і безпечнішою — під скелями ліворуч. Варто зазначити, що простір для вибору становить усього 5 метрів, а перед наступним далі польотом є ще два тісних повороти, де легко втратити правильну траєкторію. Перепад абсолютно невидимий, і його треба відчути на тренуваннях. Попри те, що політ невеликий, здається, що в разі якоїсь помилки можна пробити сітки і вилетіти в прірву за ними. Безперечно, стрибок у цьому місці пов’язаний із найбільшим психологічним навантаженням на спортсменів під час змагань Кубка. Не дивуйтеся, що дехто виглядає там доволі безпорадно. 
Münschkante. Геніальна комбінація: стрибок, поворот праворуч і оптимальний вибір траєкторії. Йоос Мюнш (Joos Münsch) не був єдиним, хто вилетів у цьому місці. Але 1965 року він зробив це настільки ефектно, що поріг і досі носить його ім’я. Залежно від швидкості, снігових умов і власної підготовки, спортсмени можуть обрати тут як широку, так і вужчу траєкторію повороту. Alpenweg/Brüggli — S. Напевно, найфантастичніше місце на схилах гірськолижного Кубка світу. На швидкості понад 100 км/год спортсмени провалюються у вузьку, не більш як 3 метри завширшки, гірську дорогу і вилітають на місток! Зв’язка віражів ліворуч і праворуч пригальмовує лижників до швидкості 70 км/год. А в наступні 20 секунд вони знову мають сильно розганятися. Тим, хто злякався близькості сіток і затримав лижі впоперек трохи довше, ніж треба, здається, що вони просто стоять на місці. Wassertation. Це не жарт: після стрибка в прірву (Hundschopf) і містка (Brüggli — S) спортсмени мають проїхати крізь тунель під уже знайомою залізницею Юнгфраубан. На швидкості близько 100 км/год низька і доволі темна «діра» шириною в 9 метрів здається зовсім крихітною. Зверніть увагу, як спортсмени інстинктивно зіщулюються над лижами. Langentrejen. Найменш видовищний відрізок траси, його навіть не показують у телетрансляціях. Але саме тут вирішуються долі перемоги чи поразки, хоча спортсмени цього й не відчувають. Це пласка ділянка з дуже широким поворотом, де важливо утримувати ідеальну аеродинамічну стійку і пласко вести лижі. Ключового значення тут набувають хороші мастила. А в спортсменів з’являються перші ознаки втоми. 
Hanneggschuss. Дуже довга і крута частина траси. До того ж вона майже завжди в тіні, тому тут постійно лежить лід. У цьому місці спортсмени розганяються до нечуваних на інших спусках швидкостей. Рекорд належить Міхаелю Вальххоферу (Michael Walchhofer). На спуску австрійця датчик вимірювання швидкості показав 154 км/год. Лижі торкаються полотна на якісь миті, основну частину цього відрізка спортсмени проводять у повітрі, а наприкінці цієї ділянки на них чекають неабиякі перевантаження. Seilesboden. Короткий відрізок відносного спокою після безумства на Hanneggschuss. Тут треба максимально утримати швидкість і траєкторію в пологому лівому віражі, бо через хвилину на лижника чекає Silberhornsprung. Найвидовищніший (у правому повороті) стрибок на трасі Лауберхорн. Його теж спорудили штучно в 2003 році на прохання виробників телевізійних програм. За спиною спортсменів, що летять у повітрі, видно білий правильний силует чарівної гори Зільберхорн (Silberhorn). І хай трохи позаздрить Церматт (Zermatt) зі своїм Маттерхорном (Matterhorn)! Österreicherloch. Дослівно ця назва означає «діра (у сенсі — пастка) для австрійців». Не дивно! У 1954 році фаворити змагань Тоні Зайлер (Toni Sailer), Андреас Мольтерер (Anderl Molterer) і Вальтер Шустер (Walter Schuster) у цьому місці вилетіли з траси, буквально катапультовані трьома горбами, що йдуть один за одним. Згодом з міркувань безпеки рельєф вирівняли, пастки вже немає, і тепер австрійці перемагають без перешкод. Але історія залишилася жити в назві. Ziel-S. Поєднання двох тісних віражів. Загалом не проблема, якби не те, що спортсмени вже чують коментатора і вболівальників на фініші. Щороку на Ziel-S розігруються спортивні драми, а результати ще раз перевіряються труднощами траси. До того ж, за нестачі снігу (що характерно для останніх сезонів) спортсмени змушені їхати нерівним та обледенілим полотном. Жахливе місце. Zielschuss. Останній стрибок і стометрівка, що залишилася до фінішу. Саме тут сталася найбільша трагедія в історії змагань під Лауберхорном. У 1991 році молодий (21 рік) австрійський спортсмен Ґернот Райнштадлер (Gernot Reinstadler), виснажений дворозвильинною їздою, стрибнув трохи нерівно і носком правої лижі зачепив сітку. Потужні сили буквально розірвали лижника. Попри негайну допомогу (лікар був поруч через тридцять секунд, а гелікоптер через дві хвилини) і шестигодинну операцію, де було використано 35 літрів крові, врятувати його не вдалося. Відтоді на багатьох віражах сітки замінені полотнищами з ПВХ. Фініш. На висоті 1290 метрів над рівнем моря, подолавши 4455 метрів траси з перепадом висот у 925 метрів, переможцями почуваються всі. Серйозно! Із 1930 року в зоні фінішу спонсори пригощають учасників і вболівальників чудовим гарячим овомальтином. В одній лише Швейцарії спуск під Лауберхорном збирає біля екранів телевізорів понад мільйон глядачів. А чи багато хто чув про нього в нас?
Венген — найдовший швидкісний спуск у світі
