Частота виникнення травм. Дані про кількість травм в альпійському лижному спорті, які надавалися раніше, говорили про 1-4 травми на 1000 виконаних спусків. І хоча багато років усі дослідники підкреслювали, що ризик травм під час занять лижним спортом значно більший, ніж вважалося, і він зростає разом зі зростанням швидкостей, але лише зараз ми володіємо реальними даними. У 2006-2008 роках норвезькі дослідники проаналізували сучасний травматизм в альпійському лижному спорті в спортсменів Кубка Світу. Аналіз стосувався 521 спортсмена. У досліджуваній групі виявлено 191 травму, що перериває активну діяльність лижника щонайменше на один день, що означає 36,7 травми на 100 спортсменів. Травми відбувалися передусім під час змагань. 
Також було визначено ризик травматизму в певних дисциплінах. Отже: спуск — 20 травм на 1000 з’їздів, супергігант — 3/1000, гігант — 10/1000, слалом — 4/1000. З цього порівняння однозначно випливає, що головна причина виникнення травм — це швидкість. І попри те, що кожній людині з нормальним IQ це зрозуміло й без проведення дорогих досліджень, продовжують організовувати дедалі швидші з’їзди в усіх дисциплінах. Також має значення ступінь підготовки трас і дедалі швидше змащення. Вже кілька років тому Марк Жирарделлі звертався до організаторів змагань КС щодо необхідності зробити менш швидкісними всі дисципліни за допомогою зміни правил встановлення трас: … на екрані телевізорів глядачі не в змозі оцінити, чи рухається лижник зі швидкістю 90 км/год, чи 120. Для спортсменів же це величезна різниця в часі реакції на виправлення помилки. Вболівальники ж бачать і можуть оцінити різницю в техніці подолання дуг. Тоді навіщо потрібні дедалі відкритіші траси і дедалі більша швидкість?… — ставить риторичне запитання старий майстер. Для прикладу: відому всім трасу спуску в Кіцбюелі Жан-Клод Кіллі подолав у 1966 році за 2 хвилини 16 секунд, а Дід’є Куш у 2008 отримав результат 1,52, що означає на 18% швидше. Середня кінетична енергія, з якою рухався Куш, відповідно, була вищою на 40%. І саме це пояснює зростання ризику. 
Але не можна вимагати від спортсменів, щоб вони самі по собі стали їздити повільніше… Також було проаналізовано вплив зміни регламенту, що визначає технічні параметри лиж із 2011 року (довжина, радіус повороту, висота плити). Виявилося, що ці зміни жодним чином не покращили безпеку спортсменів, а крім того, кількість травм постійно зростає! Схоже на те, що керівники ФІС зайшли у глухий кут, з якого їм буде складно вийти. Бо виник ефект замкнутого кола: довші й менш таліовані лижі роблять необхідним менше підкручування встановлення трас. А це, своєю чергою, збільшує швидкість спуску. Швидкість збільшує ризик. Намагаючись зменшити ризик, ФІС збільшує довжину лиж і радіус повороту — і так далі, і так далі… Лижі, сноуборд чи фристайл? Також було проаналізовано рівень ризику в різних дисциплінах «снігових» видів спорту, порівнюючи травматичність у фристайлі, сноуборді та альпійському лижному спорті (звісно, на професійному рівні). Виявилося, що найнебезпечніший фристайл, трохи менше — сноуборд, натомість альпійський лижний спорт становить меншу небезпеку, ніж дві попередні дисципліни. Але це аж ніяк не означає, що він безпечний. Тому перед Федерацією постає складне питання: як зробити змагання привабливішими для глядачів і водночас безпечнішими для спортсменів. Чи здатний нинішній склад керівників розв’язати цю проблему? У пошуках відповідей на ці питання спочатку, мабуть, варто звернутися до визначення, даного в енциклопедії. Отже, екстремальним спортом можна назвати дисципліну, заняття якою вимагає від людини фізичних або психічних зусиль, що перевищують звичайні, діяльність в умовах значного ризику, часто навіть із загрозою для життя. Тоді як більшість так званих екстремальних видів спорту, зокрема лижний спорт, яким ми займаємося, мають нині комерційний характер і радше є соціологічно-маркетинговим заходом, ніж спортивним. Багато концернів забарвлюють молодіжні субкультури елементами спортивних змагань, прикрашаючи лижне спорядження яскравими написами speed, sport чи extreme, щоб краще позиціонувати свою продукцію, а отже і збільшити продажі. Впливаючи на нашу уяву, вони роблять так, що ми починаємо почуватися справжніми спортсменами, яких проблеми травм зовсім не стосуються. Беручи до уваги характер таких видів спорту, здається, що найкраще, з об’єктивних причин, цю проблематику розуміють представники страхових фірм у Загальних Умовах Страхування, і вони найбільше зацікавлені у визначенні ступеня ризику, а отже дуже ретельно аналізують різні дисципліни під цим кутом зору. Отже, виявляється, що лижний спорт, яким займаються на спеціально підготовлених трасах, був віднесений не до екстремальних видів спорту, а до спорту з підвищеним ступенем ризику, нарівні з такими видами як полювання, кінний спорт, віндсерфінг чи різні види боротьби. Звісно, важко сказати, що лижники, які стрибають на вершини гір з гелікоптера, а потім тікають від лавин, а часто і від смерті, просто активно відпочивають. Але саме цих лижників, як правило, важко дорікнути в нестачі підготовки, а тим більше в невмінні. Але підвищений ризик — це теж ризик. Тому розумно заздалегідь оцінити можливість отримання травми і вжити заходів, щоб її уникнути. Також необхідно отримати базові знання про те, що насправді може нам загрожувати і чим відсутність відповідної підготовки може закінчитися. На невдоволення тих, хто знайомиться з горами з вікон численних, розкиданих по схилах, барів, я не буду зупинятися на тому, якого кольору лижі краще обрати. Також дозвольте пропустити тему вибору UV-фільтра, типу термоактивної білизни чи сонцезахисних окулярів. Натомість я спробую нагадати вам, за чим саме ми їдемо в гори і як використати час відпустки, щоб зарядити свої акумулятори, а водночас не завдати собі шкоди. Знання свого тіла і його фізичних можливостей приводить до того, що ми можемо розумно підготуватися до сезону, і коли настане, так очікуваний нами, час зимових відпусток, знайти в собі енергію, яка дозволить досягти стану, який я б назвав внутрішньою сатисфакцією. Не можна охопити все одразу, а мене запросили як ортопеда, а передусім як травматолога, що займається колінними суглобами. Тому я розповім про те, як готуватися до сезону, про найпоширеніші травми в лижників, з якими я стикаюся у своїй лікарській практиці, а також про деякі проблеми, що стосуються їх лікування. Почнемо спочатку. Кожен із нас знає, що основа підготовки — це регулярні й систематичні тренування. Але, на жаль, мало хто усвідомлює, що окрім тренування сили й кондиції також важливо «тренувати» нервову систему відповідної рухової координації та правильного управління м’язовим напруженням, т. зв. сенсорномоторний тренінг. Стан, сила і координація повинні бути узгоджені, щоб ми повною мірою насолоджувалися катанням на лижах. Напевно вам доводилося бачити на будівництві дуже худого робітника, який на заздрість своїм міцнішим колегам міг переміщати неправдоподібно важкі речі. А секрет криється в нашій центральній нервовій системі. При правильній взаємодії всіх груп м’язів виділяється набагато більше енергії, ніж тоді, коли кожна група працює окремо. Я вважаю розумним, разом із фахівчинею з реабілітації, що співпрацює зі мною, маґ Стефанюк, представити приблизну схему тренінгу, в якій велика увага приділяється активізації глибоких рецепторів. У тренуваннях перед лижним сезоном важливо підготувати ноги до значно більших навантажень, ніж ті, з якими ми стикаємося щодня. Підготовка ніг насамперед полягає в збільшенні розтяжності м’язів (stretching), так само як і їхньої сили, витривалості та відповідного нервово-м’язового контролю. Вправи для збільшення сили м’язів. Присідання. Максимальний згин у колінних суглобах 90 градусів (присідання можна робити на т. зв. моторно-сенсорній подушці (bosu)). Ходіння по сходинках. Присідання зі стрибком. Стрибок з обох ніг і перестрибування через перешкоду заввишки близько 20 см. Вправи, що формують правильний нервово-м’язовий контроль (стабілізацію). Стояти двома ногами на спеціальній моторно-сенсорній подушці (нестабільна основа). Стояти на одній нозі на подушці. Присідання на двох подушках або на батуті, трампліні. Присідання на одній нозі на подушці або трампліні. Випади однією ногою на слайді вперед і назад (для ускладнення друга нога стоїть на подушці). Вправи на розтяжку. Розтягування литкових м’язів: вихідна позиція — одна нога на коліні, друга витягнута вперед. Випрямляємо ногу в коліні і нахиляємо тулуб у напрямку випрямленої ноги (тримаємо 15 сек), після чого розслабляємося і повторюємо кілька разів. Змінюємо ногу. Розтягування чотириголового м’яза: вихідна позиція — одна нога спирається на коліно, друга зігнута під 90 градусів і всією стопою спирається на підлогу. Беремо рукою за стопу ноги, яка стоїть на коліні (з того ж боку). Напружуємо чотириголовий м’яз, намагаючись випрямити ногу, яку тримаємо за стопу (утримуємо 15 сек), після чого підтягуємо стопу до сідниці. Якщо це виходить без проблем, можемо додатково висунути стегна вперед. Після кількох повторень змінюємо ногу. Такі тренування необхідно почати проводити щонайменше за 4 тижні до виїзду на лижі, а оптимально — за 6 тижнів. Я свідомо не даю кількість повторень, щоб кожен міг підібрати їх до своїх можливостей
Лікарю! Лікарю! Екстремальний спорт
