Уже тиждень в Австрії без зупинки йде сніг. Їздимо лісами, видимість жахлива, сніг мокрий, важкий. Поки без сенсацій. Усі прихильники фрирайду в Mayrhofen чекають на кінець опадів і появу сонця. Нагорі близько 2 метрів незайманого пуху. Нарешті сніг перестає йти, виходить сонце, але загроза сходження лавини велика, подекуди до 5 за п’ятибальною шкалою. Немає можливості йти вгору.
Наступний день. Стабільний антициклон, температура –15°С. Лавинна небезпека падає. Вранці –4°С, після обіду прогнозують 3°С. Усе ще небезпечно, зате які умови!
Вранці чудова передача від спонсора: нова модель Majesty Ace. Треба тільки прикрутити кріплення, і можна їхати. Усі наявні кріплення вже прикручені до лиж, тому я прямую до знайомого фрирайд-магазину Greenroom і віддаю 300 євро за новенькі Duk Marker.
Збираю спорядження, сідаю в автобус і їду на льодовик Hintertux. На вулиці сонячно, –15°С, безвітряно, а в горах — тонни пуху. На паркінгу зустрічаю колегу, рятувальника і супер-фахівця з фрирайду. На хвилину замислюємося, перевіряємо рівень лавинної небезпеки — 3, тобто багато.
Приймаємо рішення: їдемо під Hoher Riera і з’їжджаємо на паркінг під Tuxem. Це один з найкрасивіших фрирайд-спусків в околицях. Треба підніматися з Ferner Haus близько 1,5 години, одягнувши камуси на лижі, але спуск винагородить зусилля. З’їжджаємо з 3200 м до 1500 м дуже різноманітною місцевістю.
Спочатку крута стіна близько 55 градусів, потім простора долина з величезними валунами, які за такої кількості снігу створюють природний сноупарк. Потім доволі пласка кілометрова галявина з нахилом близько 30 градусів, а наприкінці — ліс із доволі крутим схилом.
Умови найкращі з можливих. Сніг дозволяє їхати дуже швидко навіть крутим схилом, чим ми й користуємося, роблячи довгі дуги з максимальною швидкістю. Від радості я кричу. На повній швидкості в’їжджаємо на галявину метрів 500 завширшки. Я їду першим. У цей момент чую крик: ЛАВИНА!!! Навколо мене все починає вирувати. Я усвідомлюю, що тепер не до жартів. Попереду бачу кілька скель і рухаюся до них. Піднімаюся вище, хапаюся руками в надії, що лавина пройде внизу. На жаль, це не допомогло. Відчуваю, як мої руки відриває від скелі, і я падаю вниз. Кілька сильних ударів і темрява.
Мене перевертає, я в товщі снігу, нічого не видно, у роті сніг, нічим дихати. Не можу знайти ручку від ABS, так мене крутить. Тільки одна
думка: якщо не доберуся до балонів, то мені кінець. Нарешті притискаю лікоть до тіла і смикаю ручку.
Ситуація змінюється, наче змахом чарівної палички мене викидає на поверхню, я виплювую сніг і зриваю маску. Нарешті можу бачити і дихати.
Це половина успіху і… я вже лежу зверху на лавині і рухаюся разом із нею вниз. Наближаємося до лісу. Б’юся об перше-ліпше дерево ногами, намагаючись амортизувати. Я зупинився, але сніг мене засипає. Мені вдається зробити руками невелику нішу перед обличчям і підняти одну руку вгору. Невдовзі з’являється мій колега і відкопує мене.
Його перші слова:
– Який найкрасивіший колір? — Помаранчевий (балони ABS) …
Усе закінчилося сильними забоями і двома тижнями перерви в катанні. На жаль, я загубив новенькі Acy Duk, які мені було так шкода.
Через кілька тижнів я повернувся туди з металошукачем, але це як пошук голки в копиці сіна. Лавина накрила поверхню понад кілометр завдовжки і метрів 500 завширшки.
Минуло кілька днів, шок згладився, і прийшов час проаналізувати ситуацію.
ПИТАННЯ, ЩО ВИНИКЛИ:
- чи була наша провина в ситуації, що склалася?
- чому саме в цьому місці?
- чи можна було цього уникнути і що робити в майбутньому, щоб таке не повторилося?
У мене немає однозначних відповідей:
- звісно, це наша провина. Якби ми сиділи в барі й пили пиво, такого б не сталося.
- був третій рівень лавинної небезпеки, який вважається високим. Але в Zillertal після випадання снігу у 95 відсотках випадків третій рівень.
- міркуючи таким чином, краще взагалі відмовитися від фрирайду. У горах завжди є ризик.
І що частіше ти піднімаєшся в гори, то більший цей ризик, — каже статистика. У моєму випадку — понад 100 днів на рік.
Треба проаналізувати цей випадок і зробити висновки на майбутнє. Якщо згадати наш спуск, то саме галявина, де зійшла лавина, здавалася найбезпечнішою.
Нахил усього 30%, широко. Тільки одне «але» — галявина закінчувалася лісом, що круто (під кутом 50 градусів) спускався вниз, тобто в неї не було опори. У попередні дні йшов сніг і дув сильний вітер. І лише останнього дня випало близько 80 см снігу за безвітряної погоди, приховуючи всі ознаки небезпеки.
ВИСНОВОК: утворилася величезна подушка, на яку ми й в’їхали, і в один момент уся галявина поїхала вниз. Попри невеликий нахил і невелике додаткове навантаження (ми їхали дуже швидко), лавина таки зійшла.
Найскладніше питання: що робити, щоб таке не повторилося?
- На 100% уникнути небезпеки не вдасться.
- У лісі ми завжди можемо зустріти ведмедя, бо він тут живе.
- А в горах, коли є сніг, можливі й лавини.
Без сумнівів, ABS врятувало мені життя. Також важливо поглиблювати свої знання на тему безпеки в горах, тобто мати правильне рятувальне обладнання і компетентних, здатних діяти спільно друзів (ще раз дякую моєму колезі). Багатьох небезпек можна уникнути. Але, на жаль, не всіх.
До зустрічі в горах на широких лижах!
